«Без минулого –
немає майбутнього!» - це постулат, якого я дотримуюсь в продовж своєї
багатолітньої педагогічної діяльності. В цьому мені допомагають учні. Я вчу їх:
- сприйняття оточуючого світу
та ставлення до нього;
- усвідомлення
національно-етнічної належності;
- ставлення до
історії та культури своєї національно-етнічної спільноти;
- ставлення до
представників інших націй і національностей;
- патріотичного
почуття та патріотичної самосвідомості;
- усвідомлення
національно-державної спільності.
Все це йде поряд
з естетичним вихованням. Естетичне виховання - це цілеспрямований розвиток
естетичного смаку і творчих здібностей та нахилів дитини. Естетичний досвід
допомагає дитині стати людиною, висвітлює у ній пізнавальні і моральні
відношення, гармонізує у людині всі протилежні інтенції і примиряє її з
зовнішнім світом. Естетичне дає можливість людині реалізувати свою духовність
найбільш оптимальним чином, відчути повноту буття.
Я в своїй роботі
формую есетичне виховання за допомогою вишивки і бісероплетіння, адже вишивка –
класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває багатсво творчих
сил народу, вершини його хисту.
Дивовижне
багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим,
що вона широко виступає в різноманітних варіантах - як прикраса тканин
одягового, побутового, інтер'єрно-обрядового призначення.
У вишивці найглибше відображене орнаментальне багатство
народного мистецтва, воно дає численні зразки геніальних композицій,
неперевершених за рівнем художнього трактування в інших видах народного
мистецтва.
Вишивка - це орнаментальна скарбниця колективного
генія. У ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії - геометризований метод
зображення краси землі, природи, сонця, людини.
Численні повтори різноманітних композицій
геометричного, рослинного, зооморфного орнаментів приведені до їх особливої
вишуканості, лаконічності, художньої виразності.
Мистецтво вишивки має багатовікову історію. Від перших
стібків шитва на шкіряному одязі людей кам'яного віку і до нашого сьогодення -
такий шлях вишивання. Упродовж віків вдосконалювались знаряддя праці (від шила
з каміння та кісток тварин до стальної голки), змінювались і вдосконалювались
техніки вишивання та життя людей.
Вишивка - найпоширеніший вид народного декоративно-
прикладного мистецтва, орнаментоване або сюжетне зображення на тканинах, шкірі,
повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство
художньо-емоційних вирішень української народної вишивки обумовлене тим, що
вона характеризується різнотипними матеріалами, техніками виконання,
орнаментом, композицією, колоритом, які мають численні відмінності. Художнє
обдарування народу вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у
вишитих творах.
Вишивкою споконвіку займались жінки, які з покоління в
покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору,
вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться
між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.
Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст
символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За
мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні,
зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань,
культів.
Найважливішим явищем сучасного вишивального мистецтва є
безперервний процес появи нових талановитих майстрів з їх яскраво вираженою
манерою, індивідуальністю, авторів нових відкриттів та носіїв колективного
досвіду. Дивовижна сила творчого обдарування вишивальниць, виявлена в їх хисті
створювати вироби високої художньої майстерності, нести в життя гуманістичні
ідеали. Здобутки народних майстрів нерозривно пов'язані з їх світосприйняттям,
ерудицією, з відчуттям найтонших нюансів краси природи і краси колективного
досвіду, повагою до нього. Вони обізнані з досягненнями вітчизняної і світової
культури, а працюючи в річниці локальних місцевих традицій, спричиняються до
виникнення нових напрямів, розвитку вишивки як одягового, так і інтер'єрного
призначення.
Життя підтверджує, що вишивка як вид народного
мистецтва постійно живе, розвиваючись, збагачуючись новими аспектами філософсько-естетичного
звучання. Постійно зростає її популярність і зацікавленість нею.
Аналіз, вивчення вишивки в соціологічному аспекті
пов'язані з основним автором - жінкою. Вона по-іншому творила в кожну епоху,
залежно від соціально-історичних факторів, втілюючи у вишивці глибину
філософської мудрості життя, вміння вносити в нього красу, доброту, ніжність.
Одні і ті ж жіночі руки легко і вправно виготовляли тканини, шили одяг,
вишивали його, прикрашали хату, готували їжу, випікали з шишками хліб, коровай,
калачі, книші тощо. І завжди в усьому непохитна вірність народним традиціям і
чуйність до всього нового, прогресивного. Ніколи не переривався зв'язок
художніх традицій, як і постійні процеси взаємозв'язків і взаємовпливів з
іншими видами народної творчості та мистецтва
В системі українських візерунків домінує простота, а
також система знаків і символів, розуміння яких, нажаль, частково загублено.
Художнє багатство української народної вишивки
обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є
в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини,
Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпаттям, Півдня України та інших.
Формування естетичної свідомості на уроках вишиваня я
продовжую на заняттях з бісероплетіння.
Бісероплетіння належить до числа найбільш захоплюючих
народних мистецтв, яке має багатовікову історію існування. З бісеру плетуть
всілякі прикраси, аксесуари, ним прикрашають одяг і вишивають картини.
Цей декоративний елемент присутній не тільки на одязі
сучасних модниць, але також і на виробах відомих кутюр’є. При бажанні плести
або вишивати бісером може навчитися кожна дівчина або жінка, для цього всього
лише потрібно освоїти базові техніки цього мистецтва.
Стародавня
Русь вважається царством скляних бус та браслетів, скроневих колець : доля їх
серед найдених при розкопках перевищує дві третини. Потім ідуть буси
бурштинові, із сердоліку, кришталю, аметисту, а також із кістки, глини, бронзи,
срібла і золота.
Починаючи
з ХІ ст. на Русі одним з найулюбленіших матеріалів для ремесла бісероплетіння
були морські та річкові перлини. Їх використовували для оздоблення ікон,
жіночого та чоловічого одягу, тіар для священиків.
Перлина
була головним матеріалом для майстринь, які працювали в царських «світлицях»,
де шився одяг для членів царської родини, вироблялися подарунки для церкви і
монастирів.
Пізніше
з цією ж метою почали використовувати бісер. Спочатку ним лише підкреслювали
контур малюнка перлових і золотошвейних робіт. Найбільша кількість кольорів
бісеру була створена в Західній Європі в XIX ст. Особливо уславилися майстерні
по виготовленню бісера та скляруса в Богемії (сучасна Чехія). При реставрації
речей з бісеру і зараз часто використовують бісер з скляних майстерень Чехії
через досить широкий спектр товарного бісеру.
Вироби з бісеру прикрасили закладки для книг, гаманці,
сумочки, картини, підсвічники, письмове приладдя — все це робилося з
індивідуальними смаком. Досить модними були бісерні панно, на яких зображали
міські і сільські пейзажі. Дуже часто в таких виробах вишивальниці копіювали
роботи видатних художників. Відомі унікальні речі твори декоративно-ужиткового
мистецтва в техніці бісероплетіння — наприклад, скатертини.
Працюючи з учнями
я завжди пам’ятаю про творчі здібності гуртківців і сприяю їх розвитку. Позашкільне
навчання є важливою ланкою в єдиній системі навчання, виховання й розвитку
учнів і має визначені певні цілі:
-
повідомлення початкових відомостей про галузь
декоративно- прикладного мистецтва вишивання, необхідні для цього матеріали,
інструменти, приладдя;
-
формування трудових умінь і навичок, прищеплення
елементів мистецької культури;
-
виховання працелюбності, старанності, охайності.
На уроках вишивки позашкільних занять учні оволодівають
уміннями і навичками практичного виконання відомих і невідомих технік вишивки.
Під час теоретичного навчання вони ознайомлюються із загальною теорією
української народної вишивки, її історією, символічними значеннями і художніми
особливостями вишивки деяких регіонів України.
На заняттях вишивкою учні одержують початкові відомості
про роботу з текстильними матеріалами, вивчають нескладні шви, оздоблюють ними
прості вироби, вчаться правильно зшивати тканини, отримують поняття про розкрій
тканин, набувають умінь і навичок з самообслуговування.
На занняттях з бісероплетіння учні вивчають основні
техніки бісероплетіння, вчаться розрізняти ткані і силяні вироби, виготовляють
прикраси, гердани, силянки тощо.
Таким чином, під час позашкільних занять вишивкою і
бісероплетінням, учні вивчають досить великий обсяг теоретичної інформації про
вишивку та бісероплетіння і засвоююють практичні навички в залежності від віку
та терміну навчання учнів.
Г.С. Дзяма
Немає коментарів:
Дописати коментар